Особливості вирощування сої за технологією No-till

Анотація

У статті узагальнено сучасні наукові підходи та виробничий досвід щодо особливостей вирощування сої за технологією No-till в умовах України та провідних соєвих регіонів світу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю адаптації технологій виробництва сої до нестабільного гідротермічного режиму, дефіциту ґрунтової вологи, зростання вартості матеріально-технічних ресурсів та необхідності збереження родючості ґрунтів. Метою роботи було проаналізувати особливості функціонування системи No-till у вирощуванні сої, оцінити її вплив на водний режим ґрунту, продуктивність культури та ресурсозбереження, а також визначити перспективи застосування технології в умовах Правобережного Лісостепу України. У процесі дослідження проаналізовано основні технологічні елементи No-till, зокрема відмову від механічного обробітку ґрунту, збереження пожнивних решток на поверхні, прямий висів насіння, особливості удобрення та систему контролю бур’янів. Встановлено, що важливою перевагою технології є здатність зберігати ґрунтову вологу за рахунок мульчувального ефекту рослинних решток. За даними досліджень у зоні Лісостепу, за No-till запаси продуктивної вологи у метровому шарі ґрунту на початку вегетації досягали 159 мм проти 147 мм за традиційного обробітку, а наприкінці вегетації – 40 та 32 мм відповідно. Порівняння виробничих показників засвідчило регіональну специфіку ефективності технології. У Правобережному Лісостепу України урожайність сої за No-till становила 2,84 т/га, тоді як за традиційного обробітку – 3,10 т/га. Незважаючи на зниження урожайності на 8,4%, застосування No-till забезпечувало економію паливно-мастильних матеріалів на 22 л/га. У США, навпаки, урожайність сої за No-till становила 3,56 т/га, що на 6,59 % перевищувало показник традиційної технології (3,34 т/га), при економії близько 25 л/га. Отже, ефективність No-till визначається не лише способом обробітку ґрунту, а комплексною взаємодією гідротермічних умов, властивостей ґрунту, системи сівозміни, управління рослинними рештками, контролю бур’янів та особливостей сорту. Для умов Правобережного Лісостепу технологія має значний потенціал як ресурсозберігаюча та адаптивна система виробництва сої, однак потребує регіонального технологічного налаштування для забезпечення стабільної продуктивності культури.